Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Голова НСЖУ Ігор Лубченко розповів «Телекритиці» про тих, хто може стати його наступником, про здійснене і нездійснене за роки головування
Ігор Лубченко 15 років очолює НСЖУ. Уперше його було обрано на посаду голови 1997-го, а 2002-го і 2007-го спілчани довірили йому цю посаду знову. 24-25 квітня цього року в НСЖУ відбудеться черговий з’їзд, на якому буде обрано нового голову спілки. Ігор Федорович два роки тому вже заявив, що у зв’язку зі станом здоров’я він більше не буде балотуватися на посаду голови НСЖУ. І, за його словами, тоді ж і запропонував очолити спілку секретарю НСЖУ Олегу Наливайку. «Наливайко – це мій проект, а не Банкової, як дехто каже», – запевняє він.
Пан Лубченко вважає, що його наступнику варто зосередитися на питаннях підвищення професіоналізму журналістів та організації системної практики для студентів.
Голова НСЖУ шкодує, що не вдалося роздержавити друковані ЗМІ, а найбільшим своїм здобутком вважає те, що в спілці не було катаклізмів.
– Чи відомо вам, хто має намір балотуватися?
– Першим висунули на конференції Київської організації Віктора Набруска, який 10 років був президентом НРКУ, а нині – доцент Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Потім Черкаська обласна організація висунула кандидатом президента УНІАН Олега Наливайка, який працював і в місцевих, і в столичних ЗМІ. Він майже 10 років очолює УНІАН, головував у Держкомтелерадіо. Ще, думаю, обов’язково буде голова Одеської обласної спілки Юрій Работін, який уже 20 років на чолі осередку. Додам, що він постійно балотується. Серед охочих обійняти цю посаду є народні депутати, і, наскільки я знаю, має такі наміри один із колишніх керівників Держкомтелерадіо, але офіційно він про це не оголошував, тому не називатиму його прізвище.
– А хто ж із народних депутатів претендує на це крісло?
– Олег Ляшко. Він приходив, я йому розповів ситуацію. Не знаю, я б на його місці після цього не балотувався. Я попередив, щоб він мав на увазі: одного разу ми вже були під однією партією, після того ми до жодної партії ніколи не належали і ніяких стосунків у нас із ними немає й не було. То ще не вистачало, щоб ми опинилися під Радикальною партією.
– Що ви скажете про чутки стосовно того, що Олега Наливайка штовхає на посаду голови Банкова?
– З цієї чутки я найбільше сміявся. Наливайко – це мій проект, а не Банкової, як дехто каже. До цього всі казали, що його штовхає Коломойський, якому Олег продасть спілку. Єдине питання: навіщо вона йому? А щодо припущень про Банкову, то погляньте на матеріали УНІАНу, вони явно свідчать про те, що їх пише не Банкова. УНІАН працює як справжня інформаційна агенція, публікуючи все, що викликає інтерес у читачів. Якщо агенція змінить спрямування, одразу втратить авторитет і своїх шанувальників, і своїх працівників.
Я особисто ще два роки тому запропонував Олегу Наливайку, щоб він балотувався на посаду голови. В силу того, що він спокійний, поміркований, ухвалює зважені рішення, я вважаю, він оптимально підходить на цю посаду. Бо у спілці люди абсолютно різні. Якщо ми тільки станемо на чиюсь одну сторону, а інших проігноруємо, то розбіжаться всі 19 тисяч членів, і спілки не буде. Олег як секретар займається в нас міжнародними справами, організовує поїздки за кордон, зустрічі з іноземними журналістами в Україні. Він вагався, але після того, як висунули Віктора Набруска, вирішив, що балотуватиметься.
Наливайко і Набруско – два реальних кандидати, на яких розраховують члени НСЖУ. Обидва – секретарі спілки, їздили на обласні конференції. Мені імпонує, що вони в курсі всіх спілчанських проблем, тож, сподіваюсь, буде певна спадковість у керівництві.
– А кому з цих двох ви надаєте перевагу?
– Я на пленумі сказав, що підтримуватиму Олега Наливайка.
– У вас нещодавно відбувся пленум НСЖУ. Які рішення ви ухвалили?
– Знакових рішень ми не ухвалювали. Це був пленум перед з’їздом, який має відбутися 24-25 квітня. Ми обговорили всі організаційні питання: хто буде в президії, в мандатній комісії, в лічильній тощо.
– На вашу думку, чи не бракує НСЖУ впливовості? Над якими питаннями потрібно буде зосередитися вашому наступнику?
– Дивлячись де. В областях впливовості вистачає. Ми підтримуємо зв’язки з редакційними колективами в регіонах через семінари, круглі столи. І коли я приїжджаю в якусь область, то на зустріч із редакторами приходять і керівники області. А є столичні редакції, які працюють відособлено від нас і в яких редактори понадували великі щоки. Пару років тому ми проводили захід за участі муніципальних видань «Вечірній Київ», «Хрещатик» і «Українська столиця». Були двоє дівчат із «Вечірнього Києва», редактор не прийшов. Учасники зустрічі звинуватили представників «Вечірки» в непрофесійності. А у відповідь почули: «Ми написали те, що нам наказав редактор». От і все. На той час це була студентка другого курсу факультету російської філології. Вони не визнають не тільки спілку, а й журналістських стандартів.
Щодо впливовості в державі. Усі попередні роки в нас не було проблем поспілкуватися з президентом, прем’єром чи з головою Верховної Ради. А ось із нинішнім президентом за два роки ми жодного разу не зустрічалися, незважаючи на наші листи і прохання. Прем’єр, щоправда, приходив до нас на засідання секретаріату, яке ми проводили спільно з головами обласних організацій. Азаров тоді все послухав, дав певні доручення. Але в нашій державі виконавська дисципліна нині не на дуже високому рівні. Найважче переламати механізм байдужості. Нам це дико, бо в радянські часи, якщо хтось із керівників держави давав доручення, вони виконувалися і контролювалися. А тепер… Приміром, нещодавно до нас прийшло з ревізією КРУ в день, коли від них прийшов лист із повідомленням про перевірку. Я їх запитую, чому вони не повідомили за 10 днів? А відповіли, що повідомляли, і не несуть відповідальності за роботу пошти. Також я їм нагадав про доручення прем’єра голові КРУ Петру Андреєву, щоб нам поквартально надсилали графік планів перевірок ЗМІ. А вони мені сказали: «Распоряжение премьера для нас не указ».
Моєму наступнику варто було б розібратися, як кожна обласна організація спрямовує зусилля на найголовніші напрями роботи, одним із яких є професійна підготовка журналістів. Незважаючи на те, що в нас дуже багато вишів, які готують журналістів, із них виходить маса людей, які просто нічого не знають. Це абсолютна правда. Причому ці випускники навіть не хочуть нічого знати, особливо ті, які вчаться на комерційній основі. Ми пропонували робити творчий відбір тих, кого варто в першу чергу брати на бюджетну форму навчання.
Колись один хлопець із Полісся надіслав мені листа, що хоче бути журналістом і просить написати, в яких київських газетах великі гонорари, щоб він туди писав і заробив грошей на навчання, бо його батьки не зможуть заплатити. Я йому відповів, що він багато не заробить на гонорарах. І порадив йому співпрацювати з місцевою газетою, вчитися і взяти участь у нашому конкурсі «Шанс». Нині він уже закінчив Львівський університет і два роки працює на радіо. Так от, таких перспективних людей треба побачити і дати їм шанс. І тут потрібна підтримка і міністерства освіти, і обласні організації НСЖУ.
По-друге, обов’язково повернутися до практики студентів у журналістських колективах. Зараз Інститут журналістики повертається до цього, наприклад, студенти влітку працювали в одній районній редакції. Редактор усіх своїх відправив у відпустку і разом зі студентами випускав газету. Або, приміром, головний редактор газети «День» Лариса Івшина вже кілька років проводить Літню школу журналістики. Це просто прекрасно. І ще вона їздить по університетах, виступає перед студентами. Але це поодинокий ентузіазм.
Завдання ж влади і НСЖУ – пробуджувати цей ентузіазм в інших. На жаль, у мене не вийшло, але я давно хотів зробити в регіонах іменні школи журналістики. Скажімо, при районній газеті «Трудова слава» в Новотроїцьку на Херсонщині, яку очолює Валерій Горобець. Якби таких шкіл було з 10-12, це вже було б велике діло. Колись ми організували школу молодого редактора. Так її слухачі й нині товаришують. Цю школу пройшли відомі нині редактори Олександр Бухтатий – секретар НСЖУ, Дмитро Устюшин із Луганщини, Костя Григоренко з «Обріїв Ізюмщини», який очолює Всеукраїнську асоціацію комунальної преси.
– Яке фінансування в НСЖУ цього року?
– 900 тисяч із держбюджету, що на 50 тисяч менше, ніж торік. Але ці кошти йдуть тільки обласним організаціям. Ми даємо рознарядку і Держкомтелерадіо переховує гроші обласним спілкам. Кошти передбачені на заробітну плату керівника і півставки бухгалтера. Внески також залишаються в обласних організаціях. Ми їм ще друкуємо квитки і виготовляємо значки.
– А яким же коштом існує центральний апарат?
– Ми здаємо в оренду кілька приміщень, і з цього маємо кошти на зарплату, відрядження і комунальні послуги.
– Ви підтримуєте роздержавлення друкованих ЗМІ? Чи можливо в Україні їх роздержавити?
– Це ще одна проблема, якої мені не вдалося вирішити. Всі 15 років ми б’ємося за роздержавлення. Присвячували цьому питанню і пленуми, і секретаріати, і круглі столи, й семінари. Зауважу, що в цьому плані найбільше зробив Табачник, коли був віце-прем’єром. Він зумів домогтися погоджень відповідного законопроекту від усіх заінтересованих міністерств і відомств. Нам тоді пропонували віддавати приміщення редакційним колективам на три роки. Ми виступили проти. Спілка пропонувала 25 років, і Табачник нас підтримав. Законопроект уже був у Верховній Раді, але ж Ющенко розігнав парламент. А згідно з регламентом, всі зареєстровані проекти мають знову проходити погодження. Влада не хоче роздержавлювати пресу, весь час кажучи, що наразі це не на часі. А не на часі, бо вибори. А вибори ледь не щороку.
Років десять тому до мене приїжджала делегація з Грузії. Виявляється, в них друковані ЗМІ давно вже роздержавлено. Там невелика площа віддається під офіційні матеріали від влади, а решта – редакційні статті. І влада платить кошти за розміщення.
Ми знаємо, що влада присилає листи з указівками, що друкувати, піарить себе на сторінках комунальних і державних газет. І підлість тих, хто це робить, полягає в тому, що вони мають оплачувати ці матеріали, а не роблять цього. Але ж водночас редактори комерційних газет зазначають, що їм ніхто нічого не шле. Ось вам і відповідь на запитання, чи потрібно роздержавлювати друковані ЗМІ.
– А суспільне мовлення? Може, воно для України лише красива мрія?
– Тут усе дуже просто. Потрібна політична воля. Як зробив Леонід Данилович колись із колгоспами. Підписав указ, і за день розформували всі колгоспи. Так і тут треба наважитися підписати відповідний указ і протистояти всім, хто має інтерес до державного радіо і телебачення. Скільки ж ми будемо ганьбитися перед Європою, запевняючи їх, що роздержавимо ЗМІ і зробимо суспільне мовлення?
– Чи можете назвати здобутки спілки за роки вашого головування?
– Найбільший мій здобуток – що в нас не було катаклізмів, спілка працювала стабільно.
– А що ви скажете про те, що в деяких областях почалися розколи в організаціях, деякі продають посвідчення не журналістам?
– У мене немає фактів, що продавали посвідчення не журналістам. А розколи починаються з політичних особистих інтересів. Скажімо, в Закарпатті зібралася група членів НСЖУ, які вважають, що обласну організацію треба перереєструвати, бо там не зафіксовано національного статусу. З юридичної точки зору це не обов’язково робити, бо згідно з постановою уряду, присвоєння національного статусу не зобов’язує до зміни статутних документів. І вони вирішили створити свою НСЖУ. Я їм сказав, що вони можуть вийти з нашої спілки і створювати будь-яку власну організацію.
– Чи обговорювали ви вже претендентів на звання «Вороги преси 2011 року»? Можете назвати кількох?
– Ні, не обговорювали. Ми це питання, скоріш за все, обговоримо на засіданні секретаріату. Думаю, серед претендентів буде губернатор Черкащини Сергій Тулуб, якого подала обласна організація.
– Ви є членом Міжвідомчої робочої групи з аналізу стану додержання законодавства про свободу слова та захист прав журналістів при президенті. На вашу думку, чи дієва ця група?
– Я б не поставив їй відмінної оцінки. Але те, що вона збирається, те, що на її засіданнях журналісти і представники влади обговорюють журналістські проблеми – це вже добре. Журналістську професію треба захищати.
Фото – newspapercongress.wordpress.com
