Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Національна спілка журналістів України в умовах війни допомагає журналістам залишатись у професії, а не перекваліфіковуватись. Найбільша професійна спільнота зосередила свою діяльність на підтримці як окремих медійників, так і редакцій, які після повномасштабного російського вторгнення втратили матеріальну опору. Про це голова НСЖУ Сергій Томіленко розповів під час ефіру на радіохвилі “Армія ФМ”.
Насамперед, він згадав про спеціального кореспондента центральної студії Міноборони Данила Іщенка, який отримав поранення під час зйомок на Харківщині. До збору коштів на його лікування, організованого НСЖУ, долучилися не лише співвітчизники, а й партнери з інших країн.
“НСЖУ – це корпоративне об’єднання, і ми стоїмо за своїх, – сказав Сергій Томіленко. – Спілка – це голос захисту журналістів, солідарність – наше кредо. Наше профільне об’єднання концентрується на тому, щоб допомогти колегам. Зараз ключове гасло – солідарність. Наш достойний колега – герой, він потребує підтримки, яку ми мали б продемонструвати. Тут важливий і матеріальний компонент, і моральний”, – сказав він.
Сергій Томіленко розповів, як змінилася специфіка діяльності очолюваної ним організації під час повномасштабного російського вторгнення до України. Він наголосив, що Спілка має бути завжди потрібною журналістам. Вона оперативно реагує на запити професійної спільноти.
“До повномасштабної агресії росії в лютому ми більше концентрувались на відносно мирних темах. Це були дискусії з політиками щодо медійного законодавства. Ми вимагаємо, що чиновники мають бути підзвітними суспільству, а не журналісти перед чиновниками. Ми займалися темою фізичної безпеки на мирних територіях. Зокрема, ми вважаємо ганебними безкарність за злочини та фізичну агресію щодо журналістів. Але з лютого все змінилося, зовсім інші загрози постали перед Україною, її громадянами та, в тому числі, журналістами. Зараз ключові пріоритети – це допомога журналістам у біді, зокрема евакуйованим із зони бойових дій. Це допомога з прихистком, технічним обладнанням. Ми хочемо, щоб колеги якомога швидше відновили форму. Вони мають залишатися в професії зі своєю аудиторією.
Частина колег з Херсону, з Ізюму виїхали і не можуть підтримувати звичного контакту з аудиторією. Але ми допомагаємо їм знайти фінансову чи технічну допомогу, сприяємо переходу на нові цифрові майданчики, щоб вони продовжували справу відповідального інформування своєї аудиторії.
Як приклад можу назвати головного редактора газети “Обрії Ізюмщини” Костянтина Григоренка, який вирвався з родиною з-під бомбувань та знайшов прихисток у Львівській області. Буквально на третій день він відновив всі цифрові майданчики, розвиває телеграм-канал для ізюмської аудиторії. Міжнародні донори йому надають підтримку.
Також ми знайшли підтримку для наших достойних колег із херсонської газети “Новий день”, яка до війни мала тираж понад 30 000 екземплярів. Але після тимчасової окупації вони втратили доступ до своєї редакції, до свого паперу – його викрали окупанти для своїх пропагандистських листівок. Але у Львові завдяки зовнішній підтримці колеги почали вести фейсбук-сторінку, телеграм і продовжують професійну діяльність. Ми допомагаємо медійникам залишатись у журналістиці, а не перекваліфіковуватись. Звертаємось до міжнародних партнерів, маємо мережу Центрів журналістської солідарності – це окремі офіси в Івано-Франківську, Львові та Чернівцях. Днями прийнято рішення Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, що мережа Центрів журналістської солідарності в Україні розширюється. Вона включатиме місто Київ та східноєвропейський центр солідарності (Запоріжжя, Дніпро)”.
Які зміни відбулись у журналістиці під час війни?
“Ключове, коли ми говоримо про різні правила або про заклики до журналістів, як висвітлювати війну та події, пов’язані з нею, – базовий заклик НСЖУ – сенсаційність має поступитись відповідальності. Журналістика – це дуже конкурентна професія. Журналісти змагаються не стільки за гроші, стільки за те, хто першим повідомить новину. Але якщо в мирний час таке змагання відносно спокійне, то у воєнний загрожує певними наслідками. У воєнний час журналісти мають дотримуватись певних регламентів та правил, які оприлюднює керівництво країни. Є певні обмеження щодо того, як оперативно транслювати відео чи ще щось. Ми не вважаємо це перешкоджанням журналістській діяльності, бо фактично є пояснення від Міноборони та військових, чому встановлюється те чи інше обмеження. Ці правила діють для всіх журналістів. А вже далі включається питання стандартів, етики
Ми не повинні відповідати дзеркально вигадками та брехнею на російську пропаганду. Найкраща зброя проти пропаганди і брехні – це правда, достовірне інформування, оперативне реагування. При цьому важливо, щоб держава та уряд підтримували українські медіа, доступ українців до різних медіа. На кожен вид медіа має бути продумана державна політика, бо фактично це думка про кінцевого споживача. Якщо сьогодні є велика неувага до друкованих ЗМІ, то ми це критикуємо. Велика частина населення в селах та територіях, наближених до бойових дій, не немає належної комунікації. Для них важливо друковане слово, і ми маємо теж його підтримати. Важливо дати українцям доступ до джерел достовірної інформації. Цей доступ нейтралізує всі сторонні впливи”.
Як ви ставитесь до критики на адресу вінницького фіксера, який порушив журналістську етику під час спілкування з матір’ю загиблої дитини?
“Які б не були пояснення від українського фіксера, який супроводжував іноземних журналістів, що він перший отримав згоду від пораненої мами загиблої дитини на трансляцію інтерв’ю, ми повинні розуміти: розповідаючи про вбивство, ми не повинні посилювати страждання цієї мами. Очевидно, якщо вона поранена, на лікарняному ліжку не знала про смерть дитини, то травмувати її цим повідомленням і вмовляти на інтерв’ю – це все одно перебір. Журналісти мають залишатися людьми, інакше будемо з пропагандистських підходів, як у росії, виправдовувати свої дії. З рідними загиблих повинні спілкуватися лікарі, офіційні особи, але не журналісти повідомляти про такі страшні речі. Не треба конкурувати, хто доступиться першим до джерела інформації. Треба бути людиною, а не експлуатувати надривну тему. Ми хочемо, щоб журналіста в суспільстві сприймали з повагою, а не як особу, яка спекулює на горі. Тому гасло НСЖУ “Журналісти важливі”, і ми закликаємо журналістів і ЗМІ бути відповідальними. Звичайно, це війна, і ми не застраховані від ексцесів. Але такі ситуації – виняток, а не норма”.
Розкажіть про створений НСЖУ Фонд пам’яті журналістів.
“Ми розуміємо, що (під час війни) багато горя, багато запитів, звернень та іншого. Але є окрема тема – це наша відповідальність перед колегами, які віддали життя. Днями НСЖУ оприлюднила дані, що за п’ять місяців загинуло 37 медійників. Фактично кожні чотири дні росія вбиває одного журналіста. Не всі вони загинули при виконанні саме професійних обов’язків. Це восьмеро українських та іноземних колег при виконанні. Але велика частина – це наші достойні колеги, захисники, які загинули, будучи в війську. Велика частина загиблих – це цивільні жертви. Але ми все одно говоримо, що всі ці медійники жили б, якби не підступна війна. Наш обов’язок – вшановувати, допомагати родинам загиблих журналістів, їхнім дітям. Цей фонд – заклик до українських та міжнародних організацій надавати кошти, які далі НСЖУ передає в родини або на інші благородні справи.
На День журналіста ми передали у Львові двом родинам загиблих колег певні суми, зараз готуємо ще. Цю ідею підтримують наші колеги з-за кордону. Ми не повинні залишати родини, спілкуватися з рідними, які втратили своїх найдорожчих людей.
НСЖУ ініціювала з нагоди Дня журналіста подання до президента посмертно нагородити орденом “За мужність” медійників, які загинули, захищаючи Україну. Ці ініціативи також були підтримані”.
Чому важливо співпрацювати з міжнародними організаціями?
“Ми бачимо, яка величезна солідарність з українцями по всьому світу. Принаймні, якщо громадяни живуть в демократичних вільних країнах, то вони, звичайно, не можуть без сліз дивитися на цю трагедію, і вони хочуть чимось допомогти. Так само журналістські організації корпоративно шукають, як допомогти українським колегам. Ми отримуємо певну допомогу від Міжнародної та Європейської федерації журналістів, від спілок журналістів з країн Європи. Це фінансова допомога для евакуйованих журналістів та для родин. Ми домовляємося про реалізацію спеціальних ініціатив з підтримки економічної стійкості українських медіа з виданням “Газета виборча” та організаціями зі Швеції, Норвегії та інших країн. Якщо зараз не буде зовнішньої підтримки, не буде ініціативи всередині країни, то українці можуть позбутися доступу до джерел інформації. Тисячі медіапрацівників підуть на вулицю. Ми відчуваємо цю солідарність і за різними напрямами намагаємось об’єднати тих, хто хоче допомогти.
Нещодавно ми проголосили про створення Фонду підтримки українських медіа. Це окремий напрямок діяльності Спілки. Ми шукаємо партнерів, які будуть готові надавати фінансову підтримку українським редакціям. Цей Фонд буде прототипом для українського уряду, як би ми хотіли, щоб була національна інституція, подібна до Українського культурного фонду. Щоб держава створила Фонд підтримки українських медіа. Ми розуміємо, що зараз в пріоритеті підтримка армії та захисту України. Але чиновники, відповідальні за інформполітику, можуть бути лідерами створення самої інституції, і в переговорах з іноземними урядами по його наповненню. Цей фонд міг би давати гранти на окремі проекти, і це джерело ресурсів компенсувало б редакціям нестачу надходжень від реклами. На волонтерських засадах не може існувати стабільне медіавиробництво. Волонтерство – благородна справа, багато українців та, зокрема, журналістів є волонтерами. Але на постійній основі ми не можемо гарантувати вихід медіа, бо це – технічні засоби, витрати й багато зусиль, які треба балансувати”.
Розкажіть про українсько-литовський проект “Ми з України!”.
“Ми з України!” – це спільний українсько-литовський проект, який став брендом останніх місяців. Литовські журналісти найгостріше реагують на війну в Україні. В березні ми спілкувалися з головою Спілки журналістів Литви Дайніусом Редзявічусом щодо можливої спільної підтримки ініціатив, і ми вийшли на ідею зробити великим тиражем українсько-литовську газету, як подарунок українцям від литовців та українських журналістів. У часи, коли комуністична імперія руйнувалась і розстрілювала в Вільнюсі демократію, всі литовські газети об’єдналися і зробили єдиний випуск великим тиражем, який назвали “Вільна Литва”. Так само в часи російської загрози для України ми ініціювали спільне видання надихаючих історій. Це цивільна мирна газета, щоб показати: ми з України, ми віримо в перемогу, в себе і в майбутнє.
Фактично з нічого ми зробили редакцію, спецвипуск на 16 сторінок тиражем 80 000, поширювали в кожній області, передавали на фронт. Мета – показати українцям, що журналісти роблять свій внесок в перемогу.
Зараз це брендовий проект НСЖУ. Ми трансформували його в рубрику в національних та локальних медіа. Найкращі історії ми хочемо з нагоди Дня незалежності віддрукувати в новому випуску “Ми з України”. Це буде спецвипуск газети з історіями українців з різних міст, які душу вкладають в взаємопідтримку і дають відсіч будь-яким надіям окупантів загарбати Україну. Це буде нормальне принтове видання, яке ми хочемо передавати і в окопи, поближче до фронту. А загалом це буде видання для українців, гарний звіт журналістів про нашу роботу.
Не треба перекреслювати різні види медіа – друковані, онлайн, теле- та радіо. Наша сила в поєднанні, треба взаємоіснувати і взаємодоповнювати. Ми живемо в час цифрових медіа. Але друковане слово теж дуже важливе. Якщо ми будемо в Україні будувати суспільство, де різні канали медіа будуть доступні для всіх, це будуть аргументи на захист України. Ключова дискусія – це зміст, але доступність різних форма теж повинна бути.
