Владислав Калкатін

Владислав Калкатін – досвідчений журналіст, який усе життя працював з інформацією, новинами і людьми. Сьогодні він військовий «із ополоником в руках». Та від цього його роль не менш важлива.

Владислав народився у Жовтих Водах і ще зі школи точно знав, ким хоче бути. Уже тоді писав у місцеву газету, брав участь у молодіжних ініціативах, працював на радіо. З 1996 року працював у медійній сфері в Дніпрі («9 канал», 1+1, ICTV, СТБ, «Інформатор», D1).

На момент початку повномасштабного вторгнення працював керівником монтажерів на телеканалі D1. Після жахливого ранку 24 лютого 2022 року роботи на телеканалі додалося – разом із колегами готували прямі ефіри, випуски новин.

Влад бачив, як його колеги – журналісти, оператори, монтажери, ті, з ким ще вчора працювали поруч, – йдуть до війська. З часом і сам відчув, що залишатися в тилу – це вже не для нього. У 2024 році долучився до лав ЗСУ. Каже чесно: сумнівався, бо не мав бойового досвіду і були проблеми зі здоров’ям. Не вважав себе «героєм». Але розумів просту річ, що у війську потрібні різні люди.

Сьогодні Владислав Калкатін служить кухарем у відділенні забезпечення. Разом із побратимами щодня готує їжу для військових. Гарячий суп, борщ, каша, м’ясо – те, що дає бійцям сили. Владислав завжди старається зробити страви смачнішими, додає спеції, урізноманітнює меню, аби було до вподоби захисникам. Переконаний, їжа – це не тільки про фізичну потребу, це про підтримку та відчуття дому навіть там, де його немає.

А на свята, розповідає, вони намагаються приготувати щось особливе – страви з домашньої кухні. Такі дрібнички, які, насправді, дуже багато значать. Останнім часом продовольче забезпечення значно покращилось і в меню з’явилися нові та смачні страви.

А найбільша мотивація для Владислава – це реакція побратимів. Коли після важкого дня вони щиро дякують йому за смачний і гарячій обід. У цей момент, зізнається, чітко розуміє, що він на своєму місці. А у квітні 2026 року пройшов навчання, і зараз він – сертифікований військових кухар.

Влад каже, що армія змінює людей. Вчить цінувати прості речі, по-іншому дивитися на життя, на людей поруч. Вчить відповідальності. І, найголовніше, показує, що війна тримається не тільки на тих, хто зі зброєю. Вона тримається на кожному. На тих, хто готує. Ремонтує. Возить. Будує. Підтримує.

Історія Владислава Калкатіна – це нагадування: «Щоб бути потрібним, не обов’язково бути ідеальним чи «безстрашним героєм». Достатньо бути людиною, яка готова робити свою справу. І робити її добре».

Підготувала Ксенія Куліковська

Повернутися назад