Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Чи помічали ви, як, захищаючи власні кордони, відчували почуття провини? Як із тих чи інших причин погоджувалися на плани, судження чи ідеї, що суперечили власним? Як особиста цінність ставала тінню світла чужої оцінки?
Відповіді на ці та інші питання шукали учасники тренінгу «Маніпуляції у спілкуванні: як їх розпізнати і не дати собою керувати», який минулого тижня провів Дніпровський центр журналістської солідарності НСЖУ.
– Підтримка ментального здоров’я журналістів є одним із наших пріоритетів, особливо в умовах війни, – зазначає координаторка Центру Наталя Назарова. – Минулого року завдяки партнерству із громадською організацією «Офіс Дій» ми розпочали серію зустрічей із профілактики вигорання і побачили великий запит на такі формати. Тож ми продовжуємо цю роботу і запускаємо цикл практичних тренінгів про психологію спілкування – від маніпуляцій і емоційних реакцій до меж, конфліктів і особистої стратегії взаємодії. Наше завдання – дати журналістам інструменти, які допоможуть зберігати внутрішню стійкість у складних розмовах.
Під час заходу учасники разом із психологом, тренером ГО «ГОЛОС ПРО» Олександром Макухою аналізували природу маніпуляцій, з’ясовували механізми їхньої ефективності та проживали їх на прикладі практичних вправ і рольових ситуацій.
Психологічна маніпуляція є формою соціального впливу, за якої маніпулятор впроваджує у свідомість людини – жертви – власні цілі, настанови та наміри, у такий спосіб керуючи її поведінкою та процесом прийняття рішень. Не завжди це про очевидний примус чи агресію, адже маніпуляція може варіюватися за формою, мотивацією й точками психологічного тиску. Та частіше це прихований вплив через емоційні реакції, самооцінку, соціальні ролі тощо.
– Маніпуляція – це не тоді, коли тебе змушують. Це тоді, коли ти сам починаєш хотіти зробити те, що тобі не потрібно, – пояснив Олександр Макуха.
Одним із найпоширеніших механізмів дії маніпуляції, про який говорили учасники, є апеляція до почуття провини. Як через прямі висловлювання («як ти можеш відмовити?»), так і через знецінення («тобі що, складно?») або навіть турботу («я ж хвилююся за тебе»). У таких ситуаціях розпізнати маніпуляцію складно, адже її «обгортка» не виглядає неприйнятною – особливо коли джерелом впливу є значуща для особи людина.
Не менш поширеним інструментом є підміна факту оціночним судженням, коли фокус комунікації зміщується з дії на особистість: «ти ж відповідальний», «ти ж не такий», «я думав, ти інша людина». Такий підхід так само провокує внутрішній конфлікт, але вже між бажанням зробити з власної волі і прагненням зберегти позитивний образ, де останнє часто змушує погоджуватись із ідеями, планами й поглядами, що йдуть всупереч власним.
Та таких механізмів маніпуляційного впливу існує ще чимало й інформацію про них завжди можна знайти у всесвітній павутині. Втім, якщо відомі інструменти, чому маніпуляції працюють?
Цікаво, що справа навіть не у вправності маніпулятора. Ба більше, ключовими факторами ефективного впливу часто є характерні риси людини, на яку він спрямований. Так, домінування зовнішнього фокусу контролю, нечітке усвідомлення власних меж та ідентичності, недостатньо сформована асертивність тощо суттєво впливають на вразливість до маніпулятивних стратегій.
– Якщо я не знаю, чого хочу, будь-хто може мені це розповісти, – зауважив тренер. – У такому стані людина легше піддається тиску, оскільки спирається не на власні орієнтири, а на зовнішню оцінку.
Аби зрозуміти, як працюють маніпуляції і які почуття вони викликають, учасники «проживали» маніпулятивні сценарії в безпечному середовищі. Рольові вправи імітували типові, добре знайомі ситуації. Та навіть за умов усвідомлення маніпуляції протидіяти було складно.
Заразом учасники досліджували й стратегії захисту. Так, говорили про усвідомлення власних емоцій і відчуттів як відправну точку цього процесу. Адже почуття провини, тривога, імпульс «виправитися» тощо слугують індикаторами, що сигналізують про потенційний маніпулятивний вплив.
Аби протидіяти йому, варто використовувати такі інструменти як пауза та подальша зміна фокусу через зацікавленість й подив. Замість виправдань чи конфронтації – зупинитись, подумати й запитати: «чому ти так вважаєш?» або «як ти дійшов такого висновку?».
– Подив руйнує сценарій маніпуляції, – пояснює Макуха. – У цей момент взаємодія виходить за межі поділу «атака – захист» і переходить у площину аналізу, де маніпуляція втрачає ефективність.
Такий підхід дозволяє не лише знизити рівень напруги, а й повернутися до комунікації, до діалогу. Крім того, це сприяє запобіганню конфліктам, які часто виникають, коли захисна реакція трансформується у відповідну агресію.
Наприкінці заходу учасники поділилися власними враженнями та спостереженнями.
– Найцінніше, що ми це не просто слухали, а проживали, моделювали ситуації в парах, – підкреслив важливість практичного досвіду один з учасників.
– Я усвідомила, що це нормально – заявляти про свої плани, – зазначила учасниця. Й додала: – Сподобався прийом із подивом і запитаннями, точно буду використовувати.
Та найголовніший висновок: першочерговим є не протистояння маніпулятору, а робота над собою. Саме глибоке розуміння себе, власних потреб і меж, а також здатність спиратися на внутрішні орієнтири забезпечують стійкість до зовнішнього впливу. Адже, як наголошує тренер, «якщо я впевнений, хто я є і чого хочу – це просто не має на мене впливу».
Подія відбулася в межах проєкту «Розширення стратегій, мереж та інструментів у галузі психічного здоров’я та профілактики вигоряння для громадянського суспільства в Україні» спільно з AramintagUG та Офіс Дій.
Ліана Охрименко
Фото Віктора Качанова
