Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Подія, про яку збираюся розповісти, без усякого перебільшення, більш, ніж помітна і заслуговує на особливу увагу. 24 лютого відбулася XVII звітно-виборча конференція Дніпропетровської обласної організації Національної спілки журналістів України. Головою Правління ДОО НСЖУ повторно обрано Олексія Ковальчука.
Його ж кандидатуру для обрання уже Головою Національної спілки журналістів України окремим рішенням запропоновано внести на розгляд делегатів чергового XIII з’їзду НСЖУ, який відбудеться у квітні цього року.
А тепер про все це й про багато чого іншого більш детальніше.
…Мені не вперше доводиться брати участь у подібних заходах. І пригадується багато чого. Насамперед, те, як уже в наші „незалежні дні” проходили такі ж конференції у нас, на Дніпропетровщині. Ще тільки-тільки розпочинається їх робота, ще навіть толком не розсілися всі, а делегати вже розділені між собою невидимою стіною: одні з них хочуть бачити „на верхотурі” обласної організації – тільки „своїх”! Інші (ну ясна ж річ!) – також тільки „своїх”! Ще інші – також „своїх”! І так далі. І як логічний результат такого „розподілу” – фактично відверта гризня між тими, хто когось сприймає, і тими, хто когось так же відверто не сприймає. Чи треба після цього говорити про те, що такі ж невидимі стіни відчуженості потім існували вже й серед обраних правлінців обласної організації? І що саме такі ситуації досить негативно впливали на всю подальшу спілчанську роботу? Така, на жаль, правда. Подобається вона комусь, чи ні.
І ось цьогорічна звітно-виборча конференція. І порівнювати є що. Пошлюся, у зв’язку з цим, на деякі цифри і факти.
…На обласну конференцію було обрано 100 делегатів. Прибули всі 100. Тобто явка стовідсоткова. Відверто кажучи, чогось подібного, щоб на таких ось звітно-виборчих конференціях була стовідсоткова присутність делегатів, не пам’ятається.
Далі. За те, щоб визнати роботу обласної організації задовільною, делегати проголосували одноголосно. За обрання Олексія Ковальчука на пост Голови ДОО НСЖУ проголосували 99 делегатів, – тобто 99 відсотків. Стільки ж проголосували й за звернення до делегатів майбутнього чергового XIII з’їзду НСЖУ з пропозицією обрати О.С. Ковальчука Головою Національної спілки журналістів України. До речі, таке голосування було не з-під бича чи за змахом чарівної палички. Голосували за принципом справедливості. Адже за ці останні п’ять років, коли Олексію Семеновичу Ковальчуку було доручено очолювати обласну організацію, зроблено дуже багато.
…Все, що буде сказано нижче, озвучено в доповіді О.С. Ковальчука на конференції. Я ж лише нагадаю деякі її положення. Ясна річ, з певними коментарями.
Вже буквально через місяць після того, як відбулася попередня звітно-виборча конференція, на найпершому засіданні новообраного Правління було прийнято рішення про узагальнення і затвердження пропозицій щодо поліпшення роботи Дніпропетровської обласної організації НСЖУ. Цим конкретним розгорнутим документом, де було визначено головні напрямки роботи, й керувалися протягом усіх п’яти років, час від часу вносячи туди певні корективи та доповнення, що хвилювали журналістів Дніпропетровщини.
Одним з найперших таких масштабних заходів стало здійснення переобліку всіх членів НСЖУ Дніпропетровщини. Адже всі знали: в кожній первинці роками числилися „мертві душі”, – тобто ті члени Спілки, які уже або давним-давно виїхали з Дніпропетровщини, або втратили зв’язок з обласною організацією. Тому переоблік було здійснено. Обласна організація позбавилися більше двох сотень „мертвих душ”. До речі, тоді ж до київського керівництва Спілки було внесено пропозицію здійснити такий же переоблік в масштабі всієї України, – „мертві душі” Україні в цілому також не потрібні.
Далі. Як було сказано в доповіді О.С. Ковальчука, всю статутну документацію Дніпропетровської обласної журналістської організації та її Журфонду було приведено до відповідності з чинним законодавством, чого раніше зроблено не було. (А організація і Журфонд існували!). Було також створено електронну базу спілчан, яка досить оперативно оновлюється в режимі реального часу. Створено концепцію кадрового Агентства при ДОО НСЖУ. Організовано активну інформаційну розсилку важливої та оперативної інформації для всіх членів Спілки. Створено «Почесну Книгу Пам’яті», куди заносяться імена провідних журналістів Дніпропетровської області. Створено студію художньо-документальних фільмів „Дніпровські вогні”. Помітним явищем в житті обласної організації стало відкриття її сайту, – тут оперативно друкуються матеріали з багатогранного життя організації, відкрито рубрики «Журналістська поезія», «Журналістська проза», звичними стали подачі фото – та відео матеріалів, щотижня друкуються повідомлення про наших іменинників та ювілярів.
Відновлено випуск спілчанської газети «Дніпро-Інформ». Засновано ряд іменних журналістських премій – зокрема, таких, як «Люби і знай свій рідний край» імені Павла Богуша, «За кращу журналістську роботу року» імені Олександри Дем’яненко та «За кращу публіцистичну роботу року» імені Аркадія Пальма. Належною популярністю користуються й інші загальнообласні премії, – зокрема, такі, як «Вірність професії», «Журналістський дебют», «Журналістське розслідування», премія імені Рема Суворова (її основа – військово-патріотична тематика), ряд інших.
При Секретаріаті обласної організації створено Раду ветеранів журналістики Дніпропетровської області, яка досить активно допомагає Правлінню в його роботі. П’ять років тому засновано День ветерана журналістики. Ті, хто досяг 70-річного віку, не сплачують членських внесків. До речі, Правління Дніпропетровської обласної організації виступило з ініціативою встановити „День ветерана журналістики” і в масштабі всієї України.
Окреме серйозне питання це соціальний захист наших колег-журналістів, їх оздоровлення, надання їм певних допомог. В ДОО НСЖУ, наприклад, налагоджено безкоштовне оздоровлення спілчан на Азовському морі. Окрема досить змістовна сторінка це спортивне життя організації. На особливу повагу заслуговують зусилля колег-журналістів, які входять до спортивно-оздоровчого журналістського центру «Тригол». І, знову ж таки, і так далі, й так далі, й так далі. До речі, про кожен з цих названих фактів можна говорити не в телеграфному викладі, а окремо, – всі вони заслуговують на окрему увагу.
Ну як? Вражаючий перелік зробленого? Думається, що так.
…А ось взагалі унікальна ситуація. Це ремонт нашого спілчанського будинку. Щоб хоч якось побачити оту „спадщину”, яку О.С. Ковальчук отримав п’ять років тому, пошлюся на фрагмент цього опису із власної книги „Жить и помнить…” (О колегах-журналистах и не только). Ось він:
„Когда Алексей Семенович Ковальчук принял областную организацию, здесь (буду называть вещи своими именами) по многим и многим направлениям был, что называется, тихий ужас. И это никакое не преувеличение. Судите сами.
Двухэтажное помещение Дома журналистов, скажем, было не просто в ужасном, а в катастрофическом положении. «Потрудились» предшественники! И «потрудились» очень даже «ударно». Вот лишь короткий перечень их деяний.
Все отопительные батареи были вырезаны и сданы на металлолом. Котельная – также вырезана и отправлена по тому же адресу. Были «зачищены» и другие жизненно важные составные. А было и то, что вообще не может присниться даже в диком-диком сне: металлические швеллера (это что-то вроде огромнейших железнодорожных рельс), которые в подвальных помещениях удерживали основания всего сооружения, были также… выдернуты (!) и тоже сданы на металлолом. Остается только удивляться, как это двухэтажное здание не рухнуло. Поэтому такое вот «наследие» надо было спасать.
Утащенное отсюда (начиная с отопительных батарей, котельной и – прежде всего! – швеллеров) надо было восстанавливать. И Ковальчук восстановил. И за средства организации, и за свои собственные. Более того: сегодня это полностью обновленное здание.
И есть у Ковальчука хорошая-хорошая мечта! Собственно, это уже не только мечта, но кое-что в этом направлении уже делается: здесь, в Доме журналистов, должен быть свой музей Днепропетровской областной журналистской организации. Труднейшая работа! Работа не одного дня и не одного года! Но это будет. Ибо историю надо беречь. Журналистскую, в том числе. Но чтобы разместить какие-то экспонаты, нужны комнаты. Они сегодня и приводятся в порядок. А потом, естественно, надо будет наполнить эти комнаты экспонатами. Вот такой короткий срез журналистского жития-бытия наших дней. Присоединяйтесь к созиданию! Это всегда лучше, чем разрушение…”.
До речі, і вже згадане видання, і ще дві інші мої книги „Стерня і колос” (Про колег-журналістів і не тільки), а також „Чорний хліб правди” (Про колег-журналістів і не тільки) видані за сприяння Голови ДОО НСЖУ О.С. Ковальчука. Низький йому довічний уклін.
…А тепер запитання: а як же вдавалося О.С. Ковальчуку протягом усіх п’яти років переламувати оті „традиції” взаємної неприязні, які, здавалося, уже назавжди вросли в наше життя-буття? А все просто. За всі ці роки ним же впроваджено принцип: будувати, а не руйнувати! Він і став у роботі Дніпропетровської обласної організації провідним. А вже звідси й отой переконливий результат злагодженої роботи. О.С. Ковальчука людина принципова: все, що заслуговує на увагу, втілюється в життя, і все, що заважає або відверто шкодить такій роботі, відправляється за поріг. Все просто і зрозуміло.
Що попереду? Багато чого. Більш предметно треба, наприклад, виконувати рішення Правління Дніпропетровської обласної організації НСЖУ «Про пропаганду та розповсюдження кращого досвіду міських та сільських журналістських організацій». А пропагувати є що. Передусім, кращий досвід журналістських організацій Кривого Рогу, Нікополя, Павлограда, Кам’янського (колишнього Дніпродзержинська), Марганця, сільських журналістів (голови осередків Л.М. Тіміргалєєва, В.П. Глядченко, В.О. Сторчаков, Л.Г. Бройтман). Адже хто на Дніпропетровщині, скажімо, не знає про той же криворізький „Фестиваль меду” або, скажімо, „Дерев’яний фестиваль”? А як тільки уважно і з якою тільки любов’ю вшановують своїх колег, що вже пішли у вічність, журналісти Нікополя! За останні роки вони встановили у своєму місті 6 меморіальних дошок, доглядають 16 могил своїх колег. Зберігають журналістську історію і в Павлограді: вони заснували журналістську премію імені павлоградського підпільника років Великої Вітчизняної війни Миколи Шутя. Всеукраїнські та міжнародні шашкові турніри проводяться в Кам’янському. І цей перелік, знову ж таки, можна продовжувати й продовжувати.
…Як відзначалося на звітно-виборчій конференції, окрема дуже болюча проблема – це питання соціального захисту журналістів. Ні для кого не секрет, що чимало наших колег, які відпрацювали на журналістській ниві по сорок, п’ятдесят і більше років, нині одержують дуже дрібні пенсії, деколи вони не перевищують розмір 1200-1300 гривень. І такі пенсії отримують не ледарі, не ті, хто працював аби день до вечора. У цих людей досить серйозний професійний рівень. Однак реальність, на жаль, саме така: вони нині фактично за межею бідності.
Як допомогти їм? Обласна організація прагне деякі питання вирішувати самотужки. Однак цього мало. І це той випадок, коли владним київським верхам своє слово з приводу цього має сказати Правління Національної спілки журналістів України. Ось лише деякі відправні точки можливого вирішення цієї проблеми, на чому у своїй доповіді наголошував О.С. Ковальчук.
Чимало журналістів України є, скажімо, лауреатами престижної всеукраїнської премії „Золоте перо”. І якби володарів цієї премії прирівняти до категорії людей, які отримують додаткові суми пенсій за особливі заслуги, то значна частина журналістів (всієї України!) зуміла б поправити своє матеріальне становище. Але для цього потрібен серйозний загальноукраїнський документ. Його ж немає. Значить, це та робота, яку ще треба виконати.
Потрібен також загальноукраїнський документ, який дозволяв би органам місцевого самоврядування затверджувати журналістам-пенсіонерам доплати до їхніх пенсій з районних, міських та обласних бюджетів. І не разові доплати, а постійні.
А чи багато наших колег-журналістів входять до пільгових категорій? А таких пільгових категорій, як відомо, за сорок. І тут також потрібне загальнодержавне спілчанське слово. А ось ще одне дуже болюче питання. Журналісти, які все життя відпрацювали на Україну і які обслуговувалися, скажімо, в обласних клінічних лікарнях, в інших лікувальних закладах, нині такої можливості позбавлені. Виходячи на заслужений відпочинок, вони цим закладам більше не потрібні, їх просто викреслюють із списків.
Значить, знову ж таки, скрізь потрібне слово Спілки. Слово до влади! Починаючи з Кабінету Міністрів, де (можливо, вперше!) повинні зрозуміти одну прописну істину: журналісти завжди стоять на сторожі інтересів держави. Однак реальність досить часто не на їхню користь: як тільки вони завершують свою трудову діяльність, вони в багатьох випадках для держави Україна стають зайвими. І це той далеко не повний перелік питань, які обов’язково треба піднімати на майбутньому журналістському з’їзді.
О.С. Ковальчук вирішувати їх готовий.
…Дуже хотілося б, щоб цей матеріал напередодні чергового журналістського з’їзду прочитали представники інших областей. І не просто прочитали, а порівняли своє зроблене із зробленим на Дніпропетровщині. І задали собі одне запитання: а наскільки в отому зробленому видно роботу „центрального офісу” Спілки? Що? Запитую про щось дуже смішне? Ні. Про те, що наболіло. Адже навіть отой далеко неповний перелік зробленого на Дніпропетровщині, про який було сказано у звітній доповіді О.С. Ковальчука, це все те, що втілено в життя власними силами. Власними! Без участі „центрального офісу”! Адже так, на жаль, за останні роки склалося: спілчанський „центральний” Київ уже традиційно живе своїм вельможним життям, а ми, „в низах”(!), – своїм… І для чого тоді, скажіть, отим „низам” київські віжки?
Тепер зрозуміло, чому делегати Дніпропетровської обласної звітно-виборчої конференції повторно обрали на пост Голови ДОО НСЖУ О.С. Ковальчука і чому саме його кандидатуру рекомендують на пост Голови НСЖУ?
Є досвід. Досвід ділового керівництва обласною організацією.
Який треба переносити на всеукраїнський рівень.
А те, що в масштабі всієї Спілки потрібні кардинальні зміни, думається, сумнівів ні в кого немає. Зміни дійсно потрібні. Зміни на краще! Щоб „центральний офіс” працював не на себе улюбленого, а на Спілку в цілому! Передусім, на обласні журналістські організації. Інакше, якщо буде так, як склалося сьогодні, то уже в недалекому майбутньому про всеукраїнську журналістську Спілку доведеться говорити в минулому часі. І це не якийсь там „чорний прогноз”. Це реальність. Про яку поки що не говориться вголос, але це вже реальність. Звідси й висновки. Які, думається, кожен у змозі зробити особисто.
Олександр ПІЛЬОНОВ,
ветеран журналістики,
заслужений журналіст України.
