Кузнецова Виктория

Авт. Кузнецова Виктория (пос.Днепровое, Верхнеднепровский район)

Не всегда удача рядом,

Но, поверьте, не беда,

Что искать удачу надо, –

Было, будет так всегда!

Жизнь безумно интересна,

Вдаль, вперёд вовсю спеша,

И частенько, скажем честно,

Даже в слякоть хороша,

А в лучах – то и подавно

Мир ликующе кружит –

Всё в нем, кажется, так славно,

Будто чудо маг вершит!

В жизни издавна ведётся:

Шаг милее тупиков,

И лишь тот, кто не сдаётся,

В путь идти всегда готов,

Чтоб осилить боль и слабость,

Каждым мигом дорожа,

И чтоб всюду оставалась

Окрылённая душа!..

…День порой встречает градом

Иль грохочет где-то гром –

Не всегда удача рядом,

Но, ища её, живем!

 

 

Знов і знов тікає погляд

За вікно, на простір!..
Втім, усе, що бачу поряд,

Серцю миле просто:

Стіл письмовий і папери

Втілюють чекання,

Бо відчинено тут двері

Для натхення зрання!

Тож промінчик зустрічаю,

Наче одкровення, –

Адже вкотре помічаю,

Що у нім натхнення

Прагне швидше зазирнути

Зранку до кімнати,

Мовби свіжістю війнути:

Проблеми, турботи –

Звичайне життя:

Про дім, про роботу

Та про майбуття

Не можем не думать,

Бо так воно є,

І кожен в тих думах

Тримає своє.

Коли поспішаєм –

Про спокій думки,

А як спочиваєм,

То мить, навпаки,

Прискорити прагнем,

Щоб встигнути скрізь!

Не стане день марним,

Як в нім цілий віз

І справ термінових,

І зоряних мрій, –

Згада кожен знову

Шлях гамірний свій,

Де є, крім роботи,

Іще й відкриття:

Проблеми, турботи –

Звичайне життя.

Вітер, що вночі шумів,

Зранку знічено затих:

Довше гратись не посмів

Чи спочити, може, ліг.

А проміння з вишини

Вже на землю спогляда,

Відганяючи всі сни!

Осінь надто молода:

Жовтень щойно ж надійшов,

Зелень не пофарбував –

Мов красу у ній знайшов,

І пейзаж зачарував…

Якось зранку взагалі

Все інакшим постає:

Забуваються жалі,

Кожен мріє про своє,

Бо лише початок дня –

Знов чекає безліч справ!

… Вітер хмарки проганя –

Він недовго спочивав

І промінчикам уже

Прагне теж допомогти:

Ранок мрії береже –

В них-бо вміщено світи!..

Дерево висохло вщент,

А про життя таки ж мріє –

В нім одна гілочка ще

Листячком вперто зоріє,

Радісно дивиться в світ,

Хоч у своїм різнотрав`ї –

Всім пам`ятати це слід, –

Світ надто різним буває:

То буревії у нім,

То променистість казкова…

Впевнений кожен в однім:

Все здола знову і знову!

Прагнучи стежкою йти

Чи відчуваючи втому,

Думкою линем сюди –

Тобто, до рідного дому,

Щоб не прощатися з ним,

Ніби зі світом надії:

Й дерево ж, ставши сухим,

Не полиша свої мрії!..

Вздовж колії маки квітують,

Немов полум`яне сузір`я,

А осторонь долі мандрують,

В яких є і сумнів, і мрія, –

То мчать поїзди тут щоденно,

Минаючи маковий спалах.

Комусь враз миттєво-натхненно

На думку щось радісне спало,

Лиш тільки поглянув на квіти,

Що вперто ростуть на узбіччі;

А хтось прагне душу відкрити,

Вдивляючись макам іу вічі…

Бува так в житті недаремно:

Звичайне стає незбагненним,

І важко сказати напевне,

Від чого здається пісенним

Чи слово вже звичне, чи погляд, –

Що сталося миттю, раптово?

Трапляється так, якщо поряд

Надія з`являється знову!…

…А маки натхненно квітують,

На гуркіт коліс не зважають

І навіть немовби жартують –

Їм грози ж бо не заважають!