Тетяна Дрєєва

Феміністка

Дебати, виступи, промови в асамблеї,

Ідеї, принципи до хрипу, до піни,

Музеї, лекції, театри, галереї –

Щоденне оголошення війни.

 

На кафедрі – студенточки кирпаті

Фліртують і хихочуть в кулачок.

Привабливі, розумні й дурнуваті

Юнців безвусих ловлять на гачок.

 

 

Навіщо? Сім’я кляте чоловіче

Подряпає, порве і проросте…

І ось вже наймичка, рабиня споконвічна

Пере, прасує, варить і мете.

 

Навіщо? Пелюшки, брудні шкарпетки…

Ні! Кіндер, кірхен, кухен – не по ній!

Нехай тупі, розцяцькані німфетки

Вклякають у сімейному ярмі.

 

Свобода – то її одвічна сповідь,

То – пісня лебедина, то – сага,

То – весняна бурхлива диво-повінь

Нестримна, суверенна, дорога…

 

…Злетять із ніг утомлених підбори,

Зітхне в кутку кульгавий домовик,

Гульвіса-кіт рудий плигне зі штори –

Єдиний чоловічий представник.

 

Підстрибне телефон – дочка зі Штатів:

Ні радості, ні сліз, ні каяття.

Суцільні недоречність і сум’яття –

Уламок із минулого життя.

 

Сповза донизу острішком перука,

Холодний палтус, кактус на вікні.

Набряклі очі, вилиці опуклі,

Рубці від амазонської війни.

 

Ковтне гіркий «Мартіні» знавісніло,

Поцілить келихом у гангстера-кота,

І кине в ліжко-пустку захмеліле,

Ніким не бажане, дарма зів’яле тіло…

 

Тетяна Дрєєва, журналіст криворізької міської газети «Червоний гірник».

 

 

Емігрант

 

Бедуїн Мохаммед гендлює на Троєщині:

З торбами товару в Одесу, «тудей» і «сюдей».

Дружина – киянка, квартира – хрущовка (тещина)

Коханка («хабібі») – білявка. Усе як в людей.

 

Вісім років у Києві – майже три тисячі днів.

Українською – тільки «дешевше», «брехня» і «діла».

Три намети на ринку і вірний тойотівський кінь,

Як гонорний арабський скакун, закусив вудила.

 

Гомін, крики, оптові перекупки дрантям трясуть,

Скалозублять і лаються, п’ють ядеркий самогон,

Дим ковтають з ментолом, пусті банделюхи плетуть

Про сусідку-повію, про НАТО і чвари в ООН.

 

Караваном пресованим суне пістрява юрба,

Погортає зневажливо в стосах злежалий товар,

Приміряє, дотошно торгується, перебира.

Мохаммед – із чола в підборіддя: «аллах-ам-акбар».

 

Крізь долоні тече дерев’яний хохляцький мідяк.

Все о’кей! Просуваються справно гендлярські діла.

Та пітьма настає – і гонорний арабський рисак

Ладен рвати на клоччя і гризти міцні вудила…

 

Тане волоком-маревом шумний троєщинський люд,

Розчиняється раптом…А серед уламків-руїн

Над барханом примарним повільно зринає верблюд,

Сипле теплий пісок крізь долоні дідусь-бедуїн…

Тетяна Дрєєва.

 

Чужинка

 

У світі створених героїв

У вирі вигаданих драм

Що б жвавий розум не накоїв –

Не порівняти з почуттям.

 

Вона окрадена любов’ю

І оббілована до дна.

У світі липових героїв –

Закрита, вперта, мовчазна.

 

Вона дитям не обважніла –

Ще ненародженим закляк.

Ті потаємні карби тіла

Не для сторонніх витріщак.

 

Вона – чужинка рукокрила

Шука наосліп в самоті.

Та в світі лицарів здрібнілих –

Усе не ті, усе не ті…

 

Тетяна Дрєєва.